Сторінка для батьків

Поради батькам щодо підготовки дитини до навчання в гімназії

 

Одне з першочергових завдань сім’ї – забезпечити загальну підготовленість дитини до навчання. Для цього необхідно сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці.

Значне місце в родинному вихованні має зайняти процес налаштування дитини на школу, на серйозну навчальну працю, тобто формування її психологічної підготовленості до навчання. Батькам слід пам’ятати, що головним у цій роботі мають стати найрізноманітніші засоби заохочення, а не примусу. Виховну роботу слід будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем; необхідно переконувати його, що навчання в школі – це серйозна праця, у результаті якої він пізнає багато нового.

Важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання в неї почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися (безперечно, з урахуванням вікових особливостей); формування моральних засад, що передбачає виховання товариськості, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу іншим.

         Традиційно виділяють три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний.

         Інтелектуальна зрілість для віку 6-7 років визначається вмінням виділяти фігуру із тла, відтворювати зразок, здатність концентрувати увагу, встановлювати зв’язки між явищами і подіями, запам’ятовувати, ураховується також рівень розвитку тонких рухів руки та їхньої координації.

        Емоційна зрілість – це здатність до ослаблення безпосередніх, імпульсивних реакцій і спроможність довго виконувати не дуже привабливу роботу, тобто розвиток довільності поведінки.

       Соціальна зрілість – це наявність у дитини потреби в спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти свою поведінку законам дитячих груп, здатність приймати роль учня, уміння слухати і виконувати вказівки вчителя. Отже, за основу готовності до школи приймається необхідний рівень розвитку дитини, без якого вона не може успішно навчатись у школі.

       Батькам слід пам’ятати, що не кожна дитина може зразу успішно навчатися. Річ у тім, що шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Хтось починає раніше за інших ходити, але потім довго не говорить, хтось, навпаки, не вміє усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам’ятовує букви. Тому до шкільного віку діти мають різний багаж досвіду – знань, умінь, навичок, звичок. Безсумнівно, згодом кожна дитина навчиться читати і рахувати, але до моменту вступу до школи їй важливіше мати не певні сформовані навички, а здатність сприймати і засвоювати новий матеріал, тобто здатність  до навчання.

      Оскільки формування шкільної зрілості, як і загалом увесь розвиток дитини, підкоряється закону нерівномірності психічного розвитку, кожна дитина має свої сильні сторони і зони найбільшої вразливості.

       З метою вивчення потреб, нахилів, інтересів дитини, з’ясування стилю спілкування в родині доцільно проводити анкетування батьків. Батьки можуть заповнювати анкети вдома, на батьківських зборах, під час співбесіди, консультації. 

Оцінити підготовленість своєї дитини до школи батькам допоможе такий тест.

 

 Чи готова дитина до школи ?

 

   Кожна позитивна відповідь оцінюється  одним балом. Результати тестування залежать від кількості позитивних відповідей на запитання тесту.  Отже, якщо балів:

   15 – 18 – дитина готова йти до школи. Ви не дарма з нею працювали, а шкільні труднощі, якщо і виникнуть, можна буде легко подолати;

   10 – 14 – Ви на правильному шляху, дитина багато чого навчилася, а запитання, на які Ви відповіли “ні”, підкажуть Вам, над чим іще потрібно попрацювати;

   9 і менше – почитайте спеціальну літературу, постарайтеся приділяти більше часу заняттям з дитиною, зверніть увагу на те, чого вона не вміє.

Результати можуть Вас розчарувати. Але всі ми – учні у школі життя. Дитина не народжується першокласником, готовність до школи – це комплекс здібностей, що піддаються корекції. Вправи, завдання, ігри, обрані Вами для розвитку дитини, вона легко і весело може  виконувати з мамою, татом, бабусею, старшим братом – усіма, хто має час і бажання навчатися разом з дитиною. Добираючи завдання, зверніть увагу на слабкі місця розвитку дитини.

 

Поради батькам щодо підтримки дитини в період адаптації до школи

 

Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров'я в період адаптації до школи є уважне й лагідне ставлення батьків до дитини, розуміння ними її  внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін "прикласти" до своєї дитини. Але незважаючи на це, для полегшення процесу адаптації дитини до школи все ж можна дати деякі рекомендації:

Пам'ятайте:

Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує на осуд, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів.

Існує термін "шкільна фобія", тобто страх у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками. Таке трапляється, коли дитина хвороблива, тоді, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків.

Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються школи і побіжно навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру і тим самим створюючи в  неї "навчальну фобію". У дитини виникає невпевненість у своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в найпростішій ситуації.

Дуже важливо піклуватись про  створення для дитини ситуації з гарантованим успіхом. Можливо, це потребуватиме від батьків певної зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.

Лікарі-педіатри відзначають різке зростання в дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях. Те, що є буденним для дорослого, може спричинити  стрес у дитини, якщо дорослий не може або не бажає створювати для ще незміцнілого організму спеціального режиму. Сучасна література і практичний досвід психологів указує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров'я дитини пов'язано тільки з тим, що дорослі водять дитину з собою по місцях масового скупчення людей.

Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями. Все це не минає безслідно – у дитини з’являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник їхніх сварок, у  дитини можуть з'явитися невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які будуть блокувати розвиток у дитини її таланту.

Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. Якщо дитина не готова до цієї зміни, школа для неї перетворюється на пекло і малий школяр поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу.

Поради батькам щодо  режиму дня першокласника

 

Дитина пішла в перший клас. Ця радісна і хвилююча подія спричиняє певні труднощі. Відбувається зміна провідних видів діяльності. Нові обов'язки потребують від дитини зібраності, витрат духовних і фізичних сил. Ось чому так важливо до найдрібніших деталей продумати режим дня школяра.

Ось орієнтовний режим дня  учня першого класу.

 7.00—7.30 — пробудження, підйом, ранкова гімнастика, водні процедури, ранковий туалет, прибирання ліжка;

7.30—7.50 —   сніданок;

7.50—8.15 —   дорога до школи;

8.15—12.30 — заняття у школі;

12.30—13.00 – повернення зі школи;

13.00-13.30  –   обід;

13.30—15.00 — післяобідній відпочинок;

15.00—16.00 — перебування на повітрі;

16.00—17.30 — читання, ігри, розваги

17.30—19.00 — перебування на повітрі, заняття в спортивних гуртках;

19.00—20.30 — вечеря, заняття улюбленими справами;

20.30-7.00 -  сон.

 

Поради батькам щодо обладнання робочого місця першокласника

 

Для учня бажано виділити окрему кімнату. Стіл ставлять так, щоб світло падало зліва. Праворуч від стола розміщують етажерку або полиці для книжок. Меблі повинні відповідати зросту школяра. Висота стільця має бути такою, щоб нога всією ступнею торкалася підлоги, висота стола — 55—65 см. Якщо в сім'ї двоє дітей,  кожній дитині необхідно мати постійне робоче місце. Раціонально обладнаний куточок сприяє зосередженості, а звичка підтримувати в ньому порядок виховує почуття відповідальності.

Важливим є забезпечення правильної пози під час сидіння.

Відстань від очей до предметів, які він розглядає, має становити 30-35см. Книги піднімають за допомогою підставки.

Важливо привчати дитину підтримувати на робочому місці порядок. Кожна річ повинна мати своє місце.

Як домогтися виконання дітьми згаданих вище вимог? Не шкодуючи часу, привчайте малюка виконувати те, що ви вимагаєте. З другого боку, важливо похвалити дитину за кожен, навіть незначний успіх: "Ти сьогодні значно краще тримаєш ручку і не сутулишся. Молодець!"

 

Поради батькам щодо правильної організації відпочинку дітей

 

Загальна стратегія відпочинку — зміна діяльності, зняття втоми за певний проміжок часу, позитивні емоції.

Організовуючи відпочинок дитини, зверніть увагу на такі моменти:

1. Відпочинок між заняттями в школі

Відпочинок між заняттями в школі та приготуванням домашніх завдань дітям потрібен, адже в школі вони витримують велике розумове і фізичне навантаження.

2. Сон

У системі відпочинку дитини найважливіше місце посідає повноцінний сон. Це поняття складається з достатньої тривалості і глибини сну, дотримання певних гігієнічних умов.

3. Скільки необхідно спати дитині?

З життєвого досвіду добре відомо: чим молодша людина, тим більше вона спить. Сон потрібен для нормального функціонування організму. 

 Зменшення тривалості сну в дітей 6-7 років призводить до порушень у центральній нервовій системі. Діти стають млявими, важко сприймають навчальний матеріал, а інколи навпаки, збуджуються, капризують. При збільшенні тривалості сну до рекомендованої норми ці негативні явища зникають.

Глибина сну залежить від умов, у яких дитина спить. Рекомендується вкладати її в один і той же час та дотримувати "ритуалу сну".

Якщо дитина погано засинає, батьки повинні з'ясувати причину та усунути її, заспокоїти дитину, запевнивши її, що вона обов'язково засне, якщо мовчки буде повторювати: "Я обов'язково засну". Або запропонувати старий спосіб - порахувати до 20, 50, 100. Якщо ж ці поради не допомагають, треба звернутися до педіатра.

4. Відпочинок у вихідний день

Він допоможе усунути 4 "дефіцити": руху, свіжого повітря, спілкування з природою та батьками. Зніме втому за тиждень.

Одноденний туристичний похід, прогулянка до лісу, річки, збирання грибів та ягід, сімейний похід на лижах - це найкраще, що можна порадити на вихідний. За несприятливих погодних умов добре відвідати музей, театр, зайнятися рукоділлям, почитати книгу.

         5. Канікули

          Їх радимо спланувати так, щоб вистачило часу на чотири справи:

Діти можуть підніматися вранці на 1-1,5 години пізніше, але лягати не пізніше 21.00.

Раціональне чергування навчальних занять та відпочинку, дотримання гігієнічних рекомендацій допоможе зберегти працездатність дитини та її здоров'я.

 

Поради батькам щодо зняття в дітей психологічного напруження

 

У “шкільному” житті першокласники стикаються з труднощами, невдачами, незаслуженими звинуваченнями, образами, допускають помилки, потрапляють у конфлікти.

Найбільш доцільними для зняття психологічного напруження учнів молодшого шкільного віку (як вважає В.І.Шахненко) є дихальна гімнастика, фізичні навантаження, домашній затишок, спілкування з четвероногим другом, живопис, художнє слово, театр, позитивні емоції, музика та спілкування з природою.

Батькам доцільно знати способи зняття психічного напруження в дітей.

1. Глибоке дихання

Зробити глибокий вдих, випинаючи живіт уперед до відчуття участі в цьому діафрагми. Видихнути трохи повільніше,  до втягування живота всередину. При цьому дитина повинна уявляти, що вдихає цілющий кисень - здоров'я, спокій, а видихає повітря, непотрібне організмові, позбавляючись  хворобливості та хвилювання.

2. Фізичні навантаження

Найкращим  способом зняття нервового напруження є  фізичні навантаження - фізична культура та фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі ігри, спортивні ігри — футбол, волейбол, теніс.

3. Домашній затишок, спілкування з четвероногим другом. Дитина повинна знати, що коли їй дуже важко, її образили, треба йти додому. Домашній затишок, добре і лагідне слово рідних допоможуть їй. Учені вважають, що кішка та собака знімають стресовий стан, заспокоюють нервову систему.

4. Живопис

Живопис своїм розмаїттям кольорів, грою світла й тіні створює особливу музику картини. Так вважав французький художник Е.Делакруа. А російський вчений Ф.Шмідт писав, що колір сам по собі, незалежно від предмета, якому він властивий, справляє на глядача певний психофізіологічний вплив.

5. Художнє слово

Читання цікавої казки, оповідання сприяє зменшенню нервового напруження і заспокоює дитину.

6. Театр

Вважають, що він має магічну силу впливу на психіку. Якщо є така можливість, відвідайте з дитиною ляльковий театр, подивіться мультфільм.

7. Позитивні емоції

З давніх-давен відомо, що усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження. Ю.Нікулін писав: "Я твердо вірю: сміх зміцнює здоров'я і подовжує життя". Почитайте з дитиною гуморески, відвідайте цирк.

8. Музика

Людям здавна відомо про цілющі властивості музики. Російський невропатолог і психіатр В.М. Бехтєрев довів, що в дитячому віці нормальному, здоровому розвиткові організму сприяють ніжні колискові пісні, спокійна музика.

9. Спілкування з природою

Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Отже, якщо в дитини поганий настрій - відпочиньте з нею серед природи.

(Матеріали для бесід  дібрано за порадами В.І.Шахненка).

10. Гра

Гра – явище феноменальне, вона притаманна всім дітям без винятку. Особливу значущість гра має для першокласників,  оскільки це діяльність, без  якої  дитина шести років нормально жити і розвиватись не може. У навчальному процесі через його регламентованість не завжди є можливість  забезпечити  необхідні для розгортання справжньої гри умови. Йдеться про ініціативу, добровільність, спонтанність, необмежене мовне спілкування. Тому  батькам  учнів першого класу доцільно подбати про те, щоб у вільний від шкільних занять час діти достатньо гралися.  Чим більший вибір ігор, тим  легше  розкрити  індивідуальні  можливості  й обдарування кожної  дитини, створити оптимальні умови для її  повноцінного розвитку. 

Творчо, оригінально наслідуючи дорослих, поведінку уявних персонажів, їхнє  ставлення до оточення, дитина засвоює моральні норми,  на чуттєвому рівні прилучається до культури  середовища,  що її оточує. Другий фактор, яким  зумовлюється виховний вплив творчих ігор, – реальні міжособистісні стосунки дітей у процесі гри. Вони мають величезне значення для подальшого розвитку особистості.

 

 

                Статеве виховання молодших школярів

Ще донедавна питання статевого виховання не було настільки актуальним, як сьогодні. На це є свої причини: по-перше, акселе­рація, що прискорила статеве дозрівання; по-друге, великий потік різноманітної позитивної і негативної інформації; по-третє, при­родна дитяча допитливість. Уже в 3—4-річному віці дитина ставить батькам запитання, пов’язані зі статевою тематикою, наприклад: «Звідки беруться діти?», «Чому діти не народжуються до одружен­ня?», «Для чого потрібний тато?» тощо. Отже, хочете ви цього чи ні, а статеве виховання починається рано. І першими вихователями у цьому напрямі є батьки. Саме до вас звертається дитина з перши­ми запитаннями про чоловічу і жіночу стать, і ви повинні дати правдиву, і тільки правдиву, відповідь на доступному для її ро­зуміння рівні. Кваліфікованим порадником у цьому стане, напри­клад, стаття Б. Спока «Правда про життя».

  Авторитетні сексологічні дослідження переконують, що ті, хто в ранньому дитинстві засвоїв ставлення до статі як до чогось соро­мітного і не мав можливості ознайомитися з будовою людського тіла, мають більше труднощів у дорослому сексуальному житті. А це свідчить про необхідність продуманого й делікатного ставлен­ня дорослих до всіх проявів зацікавленості статевим питанням.

  Часто батьки припускаються помилки, думаючи, що статеве виховання — це відповідь на запитання дитини: «Звідки беруться діти?» або якась одноразова лекція в школі. Поняття статевого виховання значно ширше. Воно включає в себе питання формуван­ня в дітей з раннього віку ідеалу хлопчика і дівчинки, чоловіка і жінки, уявлення про норми і правила їхньої поведінки, вміння будувати взаємини з представниками іншої статі на основі поваги почуттів інших людей.

  Статеве виховання дитини в сім’ї починається зі спостережень за взаєминами батьків і їхнім ставленням до дітей. І якщо батько хлопчика грубо поводиться з матір’ю, то ніякі лекції не доведуть дитині, що шлюб — це союз взаємної любові й поваги. Досвід го­ворить йому про інше. Коли дитина дізнається про фізіологічний аспект шлюбу, вона пов’яже це з відомою їй картиною грубих стосунків. Або уявіть дівчинку, яка росте з почуттям непотрібності, тому що батьки надають перевагу її братові. Вона завжди недолюб­люватиме чоловіків, бо вважатиме, що вони одержують у житті все найкраще, а жінки завжди є жертвами. Тільки побудовані на коханні та повазі, піклуванні та увазі взаємини батьків є прикла­дом для наслідування сином чи донькою для розвитку в них най­кращих рис.

  Молодші школярі — це діти 6—10 років. Саме в цьому віці, у зв’язку з появою нових обов’язків перед колективом, суспіль­ством, відбувається перебудова системи міжособистісних стосунків, їх зміст та форма значною мірою залежать від раніше сформованої готовності до співробітництва хлопчиків і дівчаток, власного досві­ду спілкування з ровесниками і дорослими своєї та протилежної статі. Уже в цьому віці з’являються сексуальні інтереси, які учні старанно приховують, переживаючи сором, страх. Негативне, хво­робливе переживання проявів статевого дозрівання є наслідком неправильного статевого виховання. Коли діти не задовольняють свої інтереси щодо статевих проблем, стосунків між дівчатками і хлопцями, жінками і чоловіками, відчувають труднощі, в спілку­ванні з особами своєї і протилежної статі, вони вдаються до мас­турбації, сексуальних ігор. Частіше це буває серед хлопчиків, бо їхня сексуальна активність вища, ніж у дівчаток. У них спостері­гаються умовно сексуальні прояви, що сигналізують про необхід­ність втручання в процес статевого виховання: смоктання пальців, кусання губ і нігтів, ковиряння в носі, виривання волосся, постій­не тримання рук у кишенях.

  У зв’язку з неправильним статевим вихованням дівчатка почат­кових класів нерідко насторожено ставляться до хлопчиків, уни­кають стосунків із ними; для хлопчиків же характерна переоцінка себе і почуття власної переваги над дівчатками. Суттєвим недоліком у вихованні школярів обох статей є невміння організувати спільну діяльність, знайти правильні шляхи побудови взаємин, що може ускладнити їхні стосунки.

 Запобігання конфліктам між учнями й ученицями — це питан­ня не тільки дисципліни, а й статевого виховання. Адже якщо дівчатка б’ються з хлопчиками, то останнім важко по-лицарськи ставитися до представниць «слабкої статі». А як виховувати «лицаря», коли немає «принцеси» — ніжної і слабкої, і, навпаки, як виховувати у дівчаток риси жіночості, якщо поряд немає бла­городного лицаря?

  Пам’ятайте, що статеве виховання і статева освіта, виховання мужності і жіночості, культури взаємин хлопчиків і дівчаток — це, перш за все, підготовка до щасливого сімейного життя. Тому весь устрій сімейного і шкільного життя має бути побудованим з огляду на особливі відмінності між хлопчиками і дівчатками.

  Статева освіта не повинна обмежуватися підготовкою дівчаток і хлопчиків лише до фізіологічних проявів статевого розвитку. Учені Німеччини вважають, що діти молодшого шкільного віку мають знати про чоловічі сім’яні клітини, жіночу яйцеклітину, запліднення, вагітність, живлення плода, пологи та ін. Енциклопедія сексуального життя для дітей 7—9 років, написана французь­кими медиками, допоможе вам делікатно і вміло відповісти на «важкі» дитячі запитання.

  Серед проблем, які складають зміст статевого виховання молод­ших школярів, важливе місце займає питання розподілу обов’язків у сім’ї, їх взаємодоповнення з урахуванням індивідуальних, вікових і статевих особливостей, бажань і нахилів членів сім’ї, оскільки саме це так чи інакше впливає на формування рис, притаманних жінкам чи чоловікам. Отже, хлопчиків у сім’ї необхідно виховува­ти як помічників: доручати їм мити підлогу, чистити картоплю, прибирати у квартирі, поливати квіти тощо. Особливе значення має закупівля продуктів. Хибною є точка зору тих батьків, які вважа­ють, що до магазину мають ходити тільки жінки. Виховуючи хлопчиків, слід прищеплювати їм не лише суто чоловічі вміння та навички, а й переконувати, що допомога жінці в домашній повсяк­денній роботі аж ніяк не принижує їхню чоловічу гідність. Прив­чайте поступатися місцем дівчинці, пропускати її вперед у дверях, допомагати нести важку сумку. Переконуйте хлопчиків, що дів­чинка фізично слабша, морально чутливіша, вона майбутня мати і тому потребує бережливого, чуйного ставлення. Хлопчик повинен усвідомити: справжній чоловік той, у кого є почуття відповідаль­ності, хто ніколи не зловживає перевагою в силі.

  Дівчатка також мають мити посуд, чистити килими, прибирати в кімнатах, ходити до магазину. Якщо дівчинка з власного бажан­ня бере в руки молоток, а не виконує тільки «жіночі» справи, то заважати цьому також не варто. І все ж таки, передусім, варто привчати дівчинку доглядати за старенькою бабусею, молодшим братиком чи домашніми тваринами. Почуття гордості, гідності, жіночності може бути виховане тільки шляхом залучення до діяль­ності, спрямованої на піклування про інших, зокрема представни­ків чоловічої статі, розвитку вміння співчувати, допомагати і сло­вом, і ділом. На випадок, коли відсутня чи хворіє мати, донька повинна знати, що саме необхідно придбати із харчових продуктів, і доручити це зробити комусь із членів сім’ї чоловічої статі.

  Ефективність статевого виховання в умовах сім’ї значною мірою залежить від правильного вибору й використання методів вихован­ня, зокрема таких, як бесіда, розповідь на етичну тему, пояснення, створення педагогічних ситуацій, сюжетно-рольова гра, перегляд і обговорення кінофільму, читання художньої літератури тощо

 

 

Статеве виховання дітей восьми-дванадцяти років: серйозне питання

 Говорити з дитиною про продовження роду на прикладі пташок і бджілок, коли йому п’ять років, — одна справа, і зовсім інша — повторити цей подвиг, коли дитині десять, і він точно знає, що лелека не має ніякого відношення до його появи на світ. Швидше за все, в цьому віці у відповідь на ваші спроби почати розмову про секс ви побачите гримасу відрази. Але ця реакція — прояв збентеження, вона цілком природна для дітей восьми-дванадцяти років, часто сприймають секс як щось огидне і ганебне.

Психологи запевняють, що в допубертатном віці всі діти проходять через цю стадію. Дуже важливо продовжувати статеве виховання в цей період, хоча для батьків це може бути досить болісно.

Але не тільки діти корчать пики при згадці сексу. Багато батьків вважають обговорення сексуальної поведінки зайвим, або просто соромляться говорити на цю тему з дитиною, відкладаючи відверта розмова «до кращих часів». Якщо це ваш випадок, знайдіть хорошу книгу зі статевого виховання, вивчіть її і поговоріть з дитиною, поки не занадто пізно.

Правильна інформація

 Саме зараз потрібно сісти і поговорити з дитиною про секс, тому що, на думку психологів, «діти у віці восьми-дванадцяти років найбільше потребують інформації, і це найважливіше час, щоб поговорити. Вони схильні до впливу телебачення і домислів про секс, які чують в школі від однолітків, тому батькам потрібно втрутитися. І хлопчики, і дівчатка повинні знати про розвиток вторинних статевих ознак, про те, що в період статевого дозрівання можуть додати у вазі, так що не можна дражнити когось «товстим» або «худим». Потрібно також культивувати в дитині прагнення до турботи про особисту гігієну.

Безумовно, обговорювати сексуальне здоров’я з дітьми непросто, тому що вони бентежаться, ця тема здається їм сороміцької і смішний. Але не потрібно відступати — насильно посадіть дитину поруч і розкажіть все, що йому потрібно знати. Закінчивши, попросіть його переказати почуте, щоб дізнатися, що він насправді зрозумів.

І коли, нарешті, важлива розмова залишився позаду, зітхніть з полегшенням і пишаєтеся собою. Відверте довірче спілкування з дитиною, основу для якого ви заклали, буде приносити плоди ще багато-багато років. Якщо ви з раннього дитинства відверто і чесності говорили з дитиною на серйозні теми, можете не сумніватися, що перехідний вік дасться йому набагато легше, ніж його одноліткам. Він буде дивитися на сексуальне життя в майбутньому з оптимізмом і радістю, а не з тривогою і страхом, як багато підлітків.